— Прокинься, агов вставай.
( Ще трохи дайте поспати. Стоп. Чому я сплю,)
Відкривши очі хлопець побачив чоловіка середніх років, що тримав його за плече. Піднявши голову він намагався згадати що відбулось.
— Ти як?
— Все нормально, чомусь мені захотілось спати, — відповів хлопчина.
— Як звати?
( Зачекайте як мене звати? Чому я не можу згадати?)
Скляні очі дивились в обличчя чоловіка, відкривши рот хлопчина вимовив.
— Карн...
— Цікаве ім'я, моє Уорик.
Повільно вставши із землі Карн почав оглядатись навколо. Це була поляна усіяна камінням, дерева своїми гілками приховувало небо де Сонце вже було в зеніті. Близько 40 чоловік стояли і оглядували цю поляну. Його погляд зупинився но людині, що лежала поряд.
— Ви в порядку, — Карн нахилився до нього і побачив застигле обличчя, що мертвими очима дивився в небо. — Вставайте!
( Чому він нерухомий?)
— Залиши його він мертвий, - сказав чоловік стоявший біля Уорика.
— Карн, цей чоловік загинув через удар в зону шиї. Мабуть він падаючи на землю натрапив на камінь.
— Чому ви так спокійно говорите! Тут загинула людина, — майже викрикуючи сказав хлопець.
— Поки ти валявся ми знайшли ще десяток таких. Хтось зламав спину, дехто пробив гілками живіт. Цей ще лехко загинув.
Слова чоловіка виражали холод до всього, що відбулось на поляні.
— Припиніть, ми маємо їх похоронити і шукати вихід звідси, — зразу втулився у розмову Уорик. — Ми всі знаходимось у невідомому місці, ми жили у різних частинах світу. Я з Шотландії, вони з Близького Сходу, він з Кенії, дехто з Китаю чи Кореї. Зараз ми розуміємо один одного чи це не дивина.
Провівши поглядом групу він зміг переконатимь у правдивості цих слів.
— Ми вирішили направитись у бік звідки чути воду, ти з нами.
— Гаразд я з вами, заодно поділитесь тим що знаєте.
Піднявшись люди попрямували у сторону звуку. Землю покривав мох і коріння, що заплітались у вузли. Крони дерев заважали побачити щось далі десяти метрів.
— Що це таке! — кожна людина здивувалась побаченому.
Посеред поляни знаходився водоспад, що починався з руїни висотного будинку. Вода спадала із вікна, яке було покрите різними рослинами. Зруйновані стіни стирчали із поверхі землі наче дерев'яні піки, металл на очах покривався ржавчиною, а паростки пробивались через бетонні перекриття.
Ви побачили руїни людського мегаполісу.
Ви знаходитесь в руїнах людьського мегаполісу:
Захист від тварин 30%
Захист від нападів інших рас 15%
Підвищення регенерації на 5,5%
Здивувавшись від побаченого Карн відійшов назад, інші люди із дивуванням чи страхом дивились на руїни.
— Що сталося із цим світом...
Тепер всі могли побачити дещо неймовірне. Частина Місяця знаходилась біля горизонту, з іншого боку виднілися гори які зависли у повітрі. Хмари червоного відтінку повільно рухались за вітром. З неба почала падати зірка. Зробивши мертву петлю вона змінила напрямок і швидко приблизилась до людей. Зупинившись коло куска стіни куля світла почала повільно змінюватись. Появились обриси фігури, що дещо нагадувало людину.
— Вітаю вас у новому світі Терра. Я Сильф дух повітря.
Невелика істота з людським торсом і кінцівками, і хітиновим панцирем на спині повільно почала говорити. Обличчя було прикрашене хеліцерами, із волосся стричали дві антени, наквколо очей зеленого кольору були невеликі фосетки. Шість м'яких крил у вигляді плаща спадали донизу.
— Мене відправили ваші предки, аби дати вам шанс вижити. В цьому світі існують речі які ви не можете уявити. Приклавши зусилля ваш слабкий вид отримає змогу жити, якщо не прийдуть інші. Загляньте всередину себе і ви зможете побачити іскру вашого життя, яку вам подарували боги. — Піднявши крила сильф зник у спаху світла.
Натовп людей у нерозумінні того що трапилось продовжили дивитись на руїни. Кожен залежно від психічного здоров'я почав шукати вихід з цього "сну". Так почалась нова історія людства.
http://tl.rulate.ru/book/5485/99535