Готовый перевод В Гарри поттер з гачой...: Глава 9

В ітогі вчитель подивился і побачив часть що видиляється. Наче спеціально зроблено другим щоб бачити де ця мантія. Но только це. Якщо Креол дивился з внутришней сторони то мог сказати що це точно зроблено не магами, а якимось богом. На столько не схоже і сильни чари на мантії. А з внешной сторони коли він дивился він не бачив нічого. Нічого не видивало що щось є на місті де я стояв спрятаний в мантію. А це була мантія, коли лучше оглянув я побачив де був копішон який може укрити взрослого чоловіка.

РЕшив спитати у предков. І так як я не писав їм про мантію, я просто добавити часть про находку і про Сіріуса. І ответ получив вечором того ще дня що я і отправил. Там було письмо вже от предков що казали що не удівлени що діректор, а як оказалось отец дав на временоє іследувати мантії в плату за матеріали що треба було для рітуала для захиста мене. А не удівіло добавка яка позволяє найти мантію, потому що отец взял мантію невідімку в школу. В тіхоря от дедушки і бабушки. І сколько він там хуліганів благодаря мантії. Всі знали що це він, і його друзі, но нікто не знав як вони скрились з того місця. А про Сіріуса сказали щоб не торопился з висовками. Так як пускай діректор сейчас Голова Візенгамоту но тогда Мінестерство скоріше за все решило погребти свіх Блеков. Або хтось заплатив за це. Так як даже на газеті було ясно що з ним не все гаразд. І сказали щоб я даже не думав розповісти комусь про то що він не винен. Мінестерство не сможе не отделитись от наследніка і першого придента на місце Глави рода Блек малим відкупом за той час що він просидів в Азкабані. Хотя отец був протів і якщо міг вже рвался витягувати свого друга з тюрми силою. Но скоріше за все Сіріуса просто вбют якщо хтось високо сидящій робітник мінестерства, як міністр магії дізнається про це.

В ітоге пускай і вчителю пришлось вмешатись, но согласілся з моїми предками що треба подождати і сказав що не даст зробит глупостей. І відправил мене читати про алхімію мого світу. Там кстаті знайшов інформацію про фламеля.

Но ранку 31 грудня, прийшов Рон і позвал сказав що треба мені показати. Я і пішов за ним.

Там я побавчив дзеркало. Це було велике — заввишки аж до стелі — дзеркало в пишно оздобленій золотій рамі й на двох пазуристих ніжках. Угорі був вирізьблений напис: «ЯЦРЕС ОГОВТ ЯННАЖАБ А УЖАКОП ІБОТ ЯЧЧИЛБО ЕН Я».

Забувши про страх, я підступив до дзеркала, сподіваючись, що й там не побачить свого відображення. Став перед ним.

Щоб не скрикнути, мусив затулити рота рукою. Озирнувся на всі боки. Моє серце закалатало шаленіше, ніж тоді, коли заверещала книжка, — я побачив у дзеркалі не тільки себе, а й цілу юрбу людей, які стояли за моїми плечима. Мама, тато, дідусь, бабушка, Сіріус. Вони були наче настоящі, на столько що я обернувся назад.

Проте кімната була безлюдною. Хапаючи ротом повітря, я знову поволі обернувся до дзеркала.

Бачив там себе, блідого й переляканого, і бачив за собою відображення принаймні ще десятьох людей.

Знову глянув у дзеркало. Мамо, котра стояла зразу за його відображенням, усміхалася й махала йому рукою. Простяг назад руку, але нічого не намацав. їхні віддзеркалення стояли так близько, що якби вона справді була там, він мав би доторкнутися до неї, але відчував тільки повітря: та жінка і решта тих людей існували лиш у дзеркалі.

А мамо була старше ніж на потреті. Как і отец, з всіма. А вот Сіріуса вообще не впізнати. Я помню його молодим, полним сил, його волося було темним і наче блистіло, а в дзеркалі був уставший і осунівший чоловік, про те він улибався.

Я вже так близько підійшов до дзеркала, що мало не торкався своїм носом свого відображення.

— Мамо?.. — прошепотів він. — Тату?..

Усміхаючись, вони дивилися на мене. А я поволі почав розглядати обличчя решти людей у дзеркалі й побачив ще більше схожих на свої зелених очей, таких носів, як у нього, а в одного дідуся були, здавалося, навіть такі самі, як у мене, гострі коліна.

Всміхнувшись й махали йому руками, а я не міг надивитися на них, зіпершись долонями на скло, немов сподівався пройти крізь нього й опинитися серед них. Я відчував великий біль, у якому змішалися радість і глибокий смуток. І так навірно просидів поки не відлек мене Рон.

— Гаррі, що случилось?

— Я бачу тут свою сімью. Маму, тата. Всіх.

— А я був там сам, але якийсь інакший! Ніби старший і… я найкращий учень школи!

— Що? — Сказав я і відійшов от дзеркала, а Рон став на моє місце. А я в цей час почав дивитись на дзеркало через зренія магов. І дзеркало щось витягувало. А я прислушався і почуствувал що мій резерв вже потрачений. Наче я іспользувал магію.

— Я… маю на собі емблему, яку носив колись Вілл. А ще я тримаю кубок гуртожитків і кубок з квідичу… Я ще й капітан команди з квідичу!

Рон ледве відвів очі від цього чудового видовища й захоплено глянув на мене.

— Думаєш, це дзеркало показує майбутнє?

— Як таке може бути? Вся моя родина вже мертва.

І ми почали сперичатись. Кто должен був дивитись в дзеркало.

Несподіваний шум у коридорі урвав їхню суперечку. Ми й не помітили, що розмовляють надто голосно.

— Швиденько!

Рон ледве встиг накинути на мене плаща, як у дверях засвітилися очі Місіс Норіс. Ми завмерли, думаючи про одне: чи діє плащ і на котів? Трохи постоявши, кицька повернулася й пішла.

— Тут небезпечно. Вона, мабуть, побігла за Філчем, бо почула нас. Ходімо звідси!

І ми уйшли з кімнати.

І коли я остався один, я решив перевірити систему. І там появілася бустер «новорічні свята». І там буде їжа феєверки, персонажи, подарки. Вчитель як раз должен був бути у професорки Макґонеґел. Ей богу, вот випаде його жена, спомню скільки він провів часу з професором. Він розповідав що вона була з майбутнього наче. Цікаво шутку оціне, або скандал зробить. Хотя лучше буду молчати, а то реально буде скандал, і буду віноват я.

А вообще для вчителя щоб нікто не дізнався про Креола, мені пришлось приходити в кабінет професора, і оставляти їх там. А там як я поняв він вже їй обьясняє основи Матеріалізації.

І коли прийiов, постучав в дверь і сказав що це я.

— Заходь. — Услишав голос професора Макґонеґел.

А зайшов, я побачив дошку де була написана якась схема, і учительський стіл де була їжа на скатертині.

— Що случилось ученик? — Спросіл мене вчитель.

— Бустер появілся. І Рон знайшов якийсь зачарований предмет у вигляді дзеркала що висмокує як понял магію.

— А по подробней можно? — Сказала професорка.

І я розповів як виглядало дзеркало, про то що на ньом щось була написано, но наче задом наперед. Я тоді просто не обратів увагу. А коли треба було йти і за кішки Філча.

— По описанію должно це бути Дзеркало Єїналеж. Но він должен був бути за закритими дверима. Та і твій вчитель сказав що ви знали про це. — Сказала вона, а Креол нахмурівся.

— Я знаю. Но все равно сложно удержатись коли можно побачити дзеркало. Но Сіріус був там другій. Я ведь останій раз його бачив коли мене забирав Геґрід. А там він виглядав уже по другому. — Хотів описати но мене перебів вчитель Креол.

— Треба буде подивись на це дзеркало. Но ти ведь не і за дзеркала прийшов тільки сюди?

І я розповів що появілся бустер. Ясно діло вони захотіли щоб я покрутив його, всім цікаво що там буде, особливо якщо там є шанс що стосується тебе.

Назви: Репродукційний лак

Тип: Предмет

Походження: Архимаг

Описание: Бурштиново-жовта тягуча рідина. Дім, просочений ним, може сам заліковувати руйнування.

Назви: Вареники із капустою

Тип: їжа

Походження: Випадковий світ

Опис: Класична страва.

Назви: Узвар

Тип: Напій

Походження: Випадковий світ

Опис: Традиційний напій із сухофруктів, часто подається на Новий рік.

Назви: Юфемія Поттер

Тип: Персонаж

Походження: Гаррі Поттер

Опис: Бабуся Гаррі Поттера.

Назви: Печиво з м’ятним смаком

Тип: Їжа

Походження: Випадковий світ

Опис: популярне в США.

Назви: Тепла одеальце

Тип: Предмет

Походження: Гаррі Поттер

Опис: Зачароване одеяло, в якому завжди затишно тепло.

Назви: Фенікс

Тип: пітомец

Походження: Випадковий Світ

Опис: Символ надії, відродження та світла — може з’явитися під кінець вечора як знак нового року.

Назви: Снупі.

Тип: пітомец

Проходження: Різдвяного Чарлі Брауна

Опис: собака з «Різдвяного Чарлі Брауна»

Назви: Падаюча зірка

Тип: предмет

Проходження: Випадковий світ

Опис: Шлейф вогника, що повільно падає вниз, мов метеор. (Феєрверк)

Назви: Камуро

Тип: предмет

Проходження: Випадковий світ

Опис: Японський феєрверк із довгими хвостами, що повільно згасають. (Феєрверк)

Назви: Сказки барда Бидла

Тип: Предмет

Походження: Гаррі Поттер

Опис: Подарок Гермионы для Гарри Поттера на четвертом курсе

Назви: Камуро

Тип: предмет

Походження: Случайний світ

Опис: Японский стиль с длинными медленно угасающими хвостами. (Феєрверк)

Назви: Розово-золотые салюты

Тип: Предмет

Походження: Барби,

Опис: Кукольные фейерверки с мягкими облачками, звездочками, блестками (Феєрверк)

Назви: домашние вкусности

Тип: Предмет

Походження: Гаррі Поттер

Опис: Подарок Миссис Уизли для Гарри Поттера на третьем курсе

Назви: Улучшения системы (Золотой уровень)

Тип: Системный предмет

Походження:Система

Опис: Системный предмет. Улучшає систему, відкриває нову функцію

Назви: коробка желейных бобов Берти Ботта

Тип: Предмет

Походження: Гаррі Поттер

Опис: Подарок Гермионы для Гарри Поттера на пятом курсе

Назви: Детская метла Метла для детей

Тип: Предмет

Походження: Гаррі Поттер

Опис: подарок Джеймса Поттера своему сину

Назви: Персиваль Дамблдор

Тип: персонаж

Походження: Гаррі Поттер

Опис: Попал в Азкабан за нападение на маглов

Назви: Фейерверк-дракон Гендальфа

Тип: Предмет

Походження: Властелин колец

Опис: Гигантский дракон-салют, пролетает над толпой и взрывается

Назви: Мятное печенье

Тип: предмет

Походження: Випадковий світ

Опис: Печенье с мятным вкусом, популярное в США

— Ну що там у тебе? — Спросіл Креол.

— Вчитель. От вас тут только лак для дома.

— Ясно. Я думаю знаю який іменно це за лак. — І як только ми поглянули на його він продовжив. — Я подарувал цей лак духу дома. Домомвіку. Цей лак може ремонтірувати дім, що може спасти домового от гібелі.

— А ще що там у вас Містер Поттер? — Спросіла у мене професорка Макґонеґел.

І я розповів. Удівілісь що випала моя бабушка і отец діректора.

— Він навірно обрадується появи отца. — Сказал я. Все такі я би обрадувался появи родітелей.

— Не уверена що це так. — Сказала мені Макґонеґел. — Отец діректора Дамблдора напав на дітей маглів, що знущались над його дочері. І його за це посадили до Азкабану пожизнено, або просто він не успів відсидити срок і умер.

Услишав що наказали отца за захист його ребенка Креол удівілся.

— Отца діректора посадили, за то що він обороняв свою дочь від черні? Та буть там любой маг на його місці в Шумере могли пострадати і вся сімья тих дітей за це. Якщо родітелям не все равно на своїх дітей.

— А там не все відомо. Толі він комусь перейшов дорогу і просто іспользували це. Я не знаю що там сталось, і думаю завтра можно буде поговорити з діректором Дамблдором.

І так решили. А я іспользуя улучшенія системи і відкрив

Назви: Завдання / Квести

Тип: системне поліпшення

Походження: Система

Опис: Щоденні, тижневі чи сюжетні місії. За виконання — ОГ, бустери.

І коли я подивився, то здивувався. Там було багато різних завдань — усі на цей навчальний рік. Наприклад: вижити у бою з Волдемортом, перемогти Волдеморта, вигнати Волдеморта з тіла Квірела, не вбивши останнього, здобути Кубок Шкіл, виграти Кубок з квідичу, потрапити до команди з квідичу, забрати дракона, врятувати єдинорога. І так далі — аж до таких дрібниць, як отримати бали або зробити щось, через що їх знімуть.

Я розповів про це Вчителю. Але тоді в кабінеті була і професорка Макґонеґел. Вона почула розмову і довго посміхалась. А мені здається, що я скоро піду в мінус, бо завдання на зняття балів не винагороджуються, а караються — за кожен знятий бал віднімається одне Очко Гачі (1:1).

— Якщо впораєшся з магічною істотою, — сказав Вчитель, — отримаєш і практику з цілительства, і покажу тобі бойові закляття для захисту. Ще навчишся елементарної некромантської та спиритичної оборони — від привидів і астральних сутностей.

Почувши це, професорка здивувалась:

— А не зарано переходити до практики з такої складної магії?

— Ні, — відповів він. — Там заклинання базуються на магії Слова. Вони самі вилікують, якщо направити магію правильно. І буде причина старатися. Мені от з моїм другом руки й ноги відрізали, поки ми не навчилися приживляти їх назад заклинанням.

— Це… — почала вона, але не змогла підібрати слів і вирішила краще промовчати.

— Ще треба буде навчити його захисту від вогню. І, здається, я знаю атакувальне заклинання, яке може нам допомогти. Називається «Примарний Меч». Воно створює примарний клинок, що вражає астральні тіла — саме те проти привидів. Хоч і шкодить одержимому, але якщо в нас буде добровільний носій, його можна буде просто звільнити від духа.

— Взагалі-то Квірела прийняли на посаду не просто так. У нього є бойовий досвід, — тихо мовила Макґонеґел.

— А в мого учня — закляття, які вам незвичні. Вони з магії Імені. І, що цікаво, витрачають менше магії, ніж звичайні чари, та ще й швидші. У нас у Шумері все було повільніше — поки не вигравіюєш символи, поки заклинання пройде через формулу… А у вас — махнув паличкою, сказав слово — і працює. Хоча мої закляття працюють у всіх світах. А ваші — треба переналаштовувати для кожного з них.

— А чому ви, Вчителю, тільки зараз про це сказали? — обурився я. — Виходить, я тут вчу те, що мені може ніколи не знадобитися?

— Бо вони швидші, Учню. Слово сказав, паличкою махнув — і все. А мої — довго промовляти треба.

Після цього ми ще трохи поговорили. Я послухав основи матеріалізації, а повертаючись до гуртожитку, думав про те, які заклинання варто буде вивчити з мого світу. Вчитель таки мав рацію: перевага — у швидкості. Я згадав, як чув колись про відьму, що здалась церкві, аби її спалили — під впливом якихось чарів. Треба буде розпитати про це професора Флітвіка або Герміону. Вона могла б випадково занести до своєї кімнати фоліант вагою у десять кілограмів просто на дозвілля. Та й про метаморфозу подумати варто. Вивчаю — а як застосовувати її на практиці, досі не уявляю.

А вже наступного дня професорка Макґонеґел повела мене до директора, коли він був вільний. Попередньо поговорила з ним, щоб він не поспішав із висновками щодо того, що я хочу розповісти й показати.

Кабінет директора Дамблдора розташований у верхній частині високої вежі Гоґвортсу. До нього ведуть кам’яні гвинтові сходи, які починають обертатись тільки після того, як названо правильний пароль. Коли сходи зупиняються, перед відвідувачем постають масивні дерев’яні подвійні двері з латунною ручкою.

Приміщення всередині просторе, круглої форми. Високі стіни майже повністю зайняті книжковими шафами та полицями, наповненими товстими, стародавніми фоліантами. Над полицями — безліч портретів попередніх директорів та директорок Гоґвортсу. Вони спокійно спостерігають, дрімають або іноді переходять з рамки в рамку. Деякі з них можуть дати пораду або поговорити з відвідувачем.

На одному з постаментів стоїть жертовник з пензлем для Фенікса — саме там живе Фоукс, вірний птах Дамблдора. Інколи він спостерігає за подіями, іноді співає чи відроджується з попелу. Його присутність надає кабінету майже святкової величності.

Директор сидів за своїм великим письмовим столом, вирізаним із темного дерева й увінчаним численними чарівними предметами: срібними інструментами, які тихо цокотіли й обертались, дивовижним годинником із безліччю стрілок, що рухались не за звичайною логікою часу, і свічками, полум’я яких горіло кольоровими відтінками.

За столом Альбус Дамблдор виглядав так само велично, як і завжди: його довга срібляста борода спадала через край столу, руки спокійно лежали на поверхні, одна — поруч із глибоким блюдцем із лимонними льодяниками. На ньому була гаптована мантія насиченого темно-синього кольору з м’яким золотим візерунком, що мерехтів у світлі.

Очі директора, яскраво-блакитні, за окулярами-півмісяцями дивились уважно й доброзичливо — хоча за цією теплотою ховалася пильність і розум, що ні на мить не покидали його. Він не рухався зайве, лише нахиляв голову або примружував очі, прислухаючись до співрозмовника.

Позаду нього, на високій круглій сідушці, сидів Фоукс — вірний фенікс, що час від часу зітхав або ворушив своїм довгим хвостом. У повітрі тонко пахло пергаментом, воском і якоюсь невловимою стародавньою магією, яка ніби пронизувала стіни самого кабінету.

Дамблдор говорив повільно, з розстановкою, підбираючи слова з тією самою легкістю, з якою вогник жаринки обирає, до чого торкнутись. Його голос мав у собі щось заспокійливе, навіть коли тема була серйозною.

Коли я побачив це, вирішив одразу почати.

— Здрастуйте, директоре.

— Здрастуйте, Гаррі. Радий бачити тебе в школі.

— Дякую. Але я хотів розповісти, точніше, мені родичі, які були знайомі з вами, порадили це зробити. Але перед цим вони написали, що кому я буду розповідати, потрібно підписати контракт. — Продовжив поспіхом, помітивши, як він нахмурився і хотів щось сказати. — Школі нічого не загрожує, як і учням.

— Але, мій хлопчику, контракт — це серйозно, як і будь-які обіцянки, де свідком виступає сама магія, — сказав він і продовжив задумливо. — Не знаю, чи сказали тобі це чи ні, але для сильних магів розрив будь-яких магічних зв'язків такого типу може сказатися набагато сильніше, ніж для звичайного.

— Директоре Дамблдоре, — тут же продовжила професор Макґонеґел. — Я серйозно раджу вам погодитись. Це просто збереження секрету роду Поттерів. Хоча, сказати, що просто, порівнюючи те, що він хоче вам сказати… Він мені розповів, і я не знаю, що робити. Тут, мабуть, вам треба звернутись. І я також гарантую, що загрози немає. Це навіть може принести користь школі. Нових викладачів, наприклад. І навіть уникнути небезпеки може допомогти.

Поки вона це казала, директор підняв брови, вражено.

— Ладно, якщо це кажеш ти, Мінерво, то думаю, я можу ризикнути.

І прочитав контракт, який я йому протягнув, коли зрозумів, що він погодився.

— Хм. А хто складав контракт? — запитав він і подивився на мене.

— Домовий ельфи під наглядом родичів з портретів, що спеціально створили його, враховуючи магічні закони.

— Ага, бачу, частину більше не використовують, або замінили іншими словами.

І коли він це сказав, він підписав.

— Знаєте, містер Поттер, мене рідко так хтось дивує, як ви. Вижити від вбивчого закляття, і ось знову ви приносите сюрпризи.

— А як ви дізналися, які закляття були використані? — вирішив запитати я. Все ж таки занадто багато відомо людям про те, чим я став свідком.

— А. — сказав він і махнув рукою. — Маховик часу. Він використовується дуже цінно, але спеціалізований інгредієнт під назвою пісок часу. Його вже не добувають, та й немає де використовувати, та й заборонено. Він відкатує час у світі на стільки, скільки треба. Але не надовго. Хоча, деякі експерименти магів це не зупиняє. Але є й мінуси, і залежно від того, який використовується. У твоєму випадку використовувався той, що дозволяє просто подивитись у минуле, і тільки там, де не надто багато агресивної магії, наприклад, від вбивчого закляття. І я тоді побачив зелений спалах світла, вибух.

— То єсть, ви могли б врятувати батьків? — сказав, почувши тільки цю частину.

— Ні. Не міг. — Щось хотів сказати він далі, але його перебила Макґонеґел.

— Він уже знає про пророцтво, — сказала вона, а директор нахмурився. А я згадував теж про це, і справді… А що сталося б тоді?

— Але звідки? І ти звідки знаєш про це?

— Від його вчителя, — сказала вона, а директор просто важко зітхнув.

— Мда, містер Поттер, стільки питань у мене виникало лише через дії вашого батька. Навіть близнюки Візлі не приносять стільки проблем, як він тоді в школі.

— А всі казали, що чудовий чоловік і маг був, — хмикнув і сказав я те, що мені розповідали.

— Як зрозумів, ви хотіли розповісти про вашого вчителя?

- Є ще одна річ яку я должен спитати. - Сказав я, а діректор тежело вздохнув.

- Ну давайте містер Поттер.

- А що то за дополнення в мантії невідімкі моєй сімї була що я получив от вас як понімаю.

- Значит знайшов все такі. - Сказав він і приподняв окуляри щоб потерти глаза. - Твій баться з його друзямі і так много проблем создавали. Но в початку це все действітельно були шутки. Може і обідні для когось но всі сміялись, ну майже всі. Но коли твій отец позврослел з своїми друзямі. Він як оказалось взяв у сімьї ту мантію невідімку. І создавал уже боле серьезні проблеми. Тогда була війна проти темного лорда Волдеморта і його пожирателів смерті. І к соперніству слізеріна і грифондора добавилась і вражда всіх остальних факультетів. Ведь основа з їх факультета. І діти мстили своїм одногодкам з другого факультета. І среді тих кто приняв участвія був і твій отец. Іменно і за мантії ми не могли спіймати. І вот я решив поставити сигналку щоб знати де мантія, щоб знаходити якщо ти щось зробишь, або не врезатись в тебе якщо щось мелке і я там буду. - Закончів він і подивился вже уставшим поглядом. - А теперь ми можем поговорити про твого вчителя.

— Не повністю. Але це його стосується теж.

І розповів про систему. Те, що вона здатна робити, і що випала. Призивав різні предмети. Ось колекції і загадки про наступний рік: "Хто стане першою жертвою Ужаса Слизерина на другому курсі Гаррі Поттера", на що вони, звісно, насторожились. Але вирішили, що зараз щось зробити вони все одно не зможуть, то продовжив показ. Призвав феніксів. Ну як призвав фенікса… Скоріше феніксів. Пара у мене дорослих, хлопець і дівчинка. І для них трансфігуровані жердини.

Перший з них — вогняно-червоний, немов ранкове небо перед світанком. Його пір’я сяяло живим полум’ям, з кожного руху спадали золоті іскри. Хвіст, довгий і струменистий, стелився з балки, як струмок розтопленої міді. Очі його були глибокі, темно-медові, з блиском теплої мудрості.

Другий — золотисто-пурпурова, мов західне сонце, що зникає за обрієм, залишаючи по собі сяйво. Її груди були вкриті пір’ям кольору стиглого бурштину, а крила — переливалися фіолетовим і помаранчевим, немов вогонь на вітрі. Коли вона розправляла їх, по залі пролітав легкий аромат кориці й грому, а світло тьмяніло, поступаючи її величі.

Директор був вражений появою двох феніксів. Він ще більше здивувався, що я можу призвати їх прямо сюди і зараз без некромантії чи схожих практик. І посумнівся.

— Тепер я розумію, навіщо ви звернулися до мене. Якщо з тваринами ще можна якось пояснити, то з померлими людьми — це зовсім інша справа.

Але я вирішив перебити і поки він усвідомлює всі можливості, розповідаю, що можна їх не тільки призивати, а й асимілювати. І швидко додав: що це копії реальних розумних. Але когось сильного, якщо він сильніший за певний поріг, то стає слабшим. І душі не страждають під час процесу передачі всього. Окрім речей і прив'язок до всього. Але вирішив, що краще передам честь розповісти далі вчителю, ніж сам набалакаю такого, що мене можуть прибрати тихо через проблеми з надалі.

І коли призвал вчителя я його приставіл.

— Дозвольте представити. Архімаг Креол, син Креола з Ура, Верховний маг Шумеру, мій наставник і один із призивов. Він думаю сможе краще обьяснити що треба.

І в момент призива появілся туман. Вообще як замітив я могу призивати або бистро, но не больші предмети, або через туман і большиє. Наприклад людей.

Но після того як привітались меня вчитель як по плану отправити по гуляти чи ще щось. Но я решив спросити одну річь.

- Вибачаюсь. Це не про систему, а контракт я могу чужой викупити?

Коли я це сказав діректор лише ухмильнувся, по доброму улибнувся і сказав.

- Якщо я правильно понял чей контрак ти хочешь викупити то ні. Контракти первогодок не продаються. Но я придержу для тебе якщо вона сама не викупить себе. - Сказав він і ухминувся подивился на Креола. - Або якщо у її не появіться вчитель і він не викупить її.

- А вот ще одне діло. Я вибил вашого отца в гачі. І хотів би відати його вам. Все такі ви сімья. - І протянул картку де була нарисован рижий мужчина.

- Дякую Гаррі. - Взяв картку і став дивитись на його. - Я потім подумаю що зробити з ним.

Ну а потім я пішов з кабінету діректора. А вони всі продолжали розмовляли.

Інтерлюдія:

Тиша, що панувала у кабінеті директора, була незвично важкою. М’яке світло свічок тремтіло на блискучих приладах, чарівних картах і полірованому дереві. Портрети колишніх директорів мовчали, спостерігаючи за гостем, що сидів навпроти Дамблдора — істотою з іншого світу, чужою, але не ворожою.

— Ви не зовсім людина, — тихо мовив Дамблдор, вивчаючи співрозмовника поверх окулярів-півмісяців.

— Як і ви, — посміхнувся Креол. Його очі мерехтіли вогнем іншої магії, древнішої, ніж сама Британія. — Але я прийшов не як архімаг, не як завойовник. Я — наставник.

Макґонеґел стояла поруч, стримана, але насторожена. Погляд її ковзав між Дамблдором і Креолом, вловлюючи найменші зміни в інтонаціях і виразах обличчя.

— Ви дбаєте про Гаррі, — сказав Дамблдор після короткої паузи. — Але навіщо? Його ж не ви обрали — отже, він обрав вас. Що змусило вас прийняти цю роль?

Креол нахилив голову, здавалося, оцінюючи кожне слово.

— Я бачив таких у різних світах — тих, хто, попри втрати, обирає й далі боротись. Це не дар і не сила, а щоденне рішення — триматись за надію, коли темрява здається нездоланною.

— Але його доля вже вирішена, — тихо сказала Макґонеґел. — Пророцтво...

— Пророцтва — це ліхтарі на роздоріжжі. Не путівники. — Креол простягнув руку, і в повітрі виникло голографічне зображення. Гаррі, що сидів у Виручай-кімнаті, заглиблений у книгу. — Він уже не той хлопчик, що жив у комірчині. І я не дозволю, щоб ним грали. Навіть ви, директоре.

Дамблдор не відповів одразу. Його очі потемнішали, зморшки на лобі стали глибшими. Врешті-решт він заговорив:

— Я втомився від таємниць. Якщо ви справді його наставник — допоможіть йому й далі. Але попереджаю: Гоґвортс — не арена для змагань архімагів.

— У цьому ми згодні. — Креол підвівся. Його плащ ворухнувся, немов живий, піднімаючи з повітря іскорки. — І я не залишу його сам на сам. Бо в цьому світі дуже багато тих, хто вміє лише ламати.

Він затримався на мить, погляд його став м’якшим.

— Але є ще одне. Гаррі володіє здатністю, що дозволила йому викликати навіть мене. — Креол повільно провів пальцем по повітрю, ніби торкаючись невидимого плетива. — І я хочу, щоб він викликав одну душу. Одну єдину. Вона залишилася у моєму світі, жива, але назавжди відділена. Вона носила мою дитину.

Макґонеґел зойкнула майже нечутно, а Дамблдор опустив очі.

— Це... складно. І небезпечно. — озвався директор. — Але якщо хлопець сам вирішить...

— Я не тисну, — перервав Креол. — Я лише прошу. І як наставник — як чоловік, що досі пам’ятає її усмішку — я не можу не спробувати.

Він зробив крок — і зник, залишивши по собі легкий запах лаванди та блиск срібного пилу.

Макґонеґел перша озвалась:

— Ви йому вірите?

— Я вірю Гаррі, — м’яко відповів Дамблдор, і вперше за довгий час у його голосі не було суму, лише тривога і надія.

Вона на мить замислилася, потім зняла з зап’ястя тонкий срібний браслет — той самий, що Креол залишив у якості магічного засобу зв’язку. Покрутила його в руках, мовби вагаючись.

— У мене є пропозиція, Албусе. Можливо, нам варто запропонувати Креолу пост викладача Захисту від Темних мистецтв. У нього є знання, досвід, дисципліна. І йому не доведеться ховатись чи жити в тіні — він отримає статус, прикриття, і можливість діяти у стінах Гоґвортсу.

Дамблдор підняв брови.

— Це... несподівано. Але не безглуздо. Прокляття посади може бути проблемою.

— Можливо, він зуміє його обійти. А навіть якщо ні — один рік з ним принесе більше, ніж п’ять із кимось іншим, — твердо мовила Мінерва.

Вона витримала паузу, потім додала:

— І ще. Через нього ми можемо краще розуміти, що саме відбувається з Гаррі. Кого він ще викликав, з ким спілкується, і кого з них можна залучити до справи.

Дамблдор задумливо втупився у вогонь у каміні, де мовчки догорали старі поліна.

Кінець Інтерлюдії

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.

Его статус: идёт перевод

http://tl.rulate.ru/book/142665/7307542