Готовый перевод В Гарри поттер з гачой...: Пролог

Комментарій к Пролог

Я не переродженець, і не доктор. Так что без коментаріев в стіле:"деті до певного возраста разміто все відят"

Как меня зовут не скажу. Не потому что не хочу, хотя і за цього, я ведь умер так пускай імя останеться в прошом. Но основная прічіна почему я не смогу назваться свое імя, я его просто не помню. И це не стідно, це чудо что я помню хоть что-то ведь я умер і нахожусь в реке душ, колесе сансарі або кто як назівают. Пока я тут проводіл время я також по сторонам смотрел.

Пускай тут було все темно. Даже не так нічого не відно було, кроме звезд. Ну вначале так показалось но в конце концов я понял что там другіе душі. И мі двігаемось, крутімся на по колу, каждній по своему і каждній з своей скоростью. У кого-то коло маленькое но бістро, у кого-то большое но медленно, вот только даже душі тут то появляються то пропадают. Из тех что появілісь пріблізно в одно время з со мной осталось мало. Как іх можно узнать? Я просто відел как оні появілісь і как оні пошлі по своему кругу, і пускай тут і за темноті нельзя хоть якось орітіруваться но я думаю что то оні, а может це інтуіція. Не знаю.

Но даже здесь есть места куда не хочеться попадать. Что то я не знаю но ощущенія когда попал було разнім, то твердое, наче ударілся о стенку, то мягкое что отправіло меня дальше, то гарячое, то холодное, я тут даже почуствувал сухость наче в жару, і влажность з холодом. Но самое страное це то что проісходіло со мной. Емоціі начілі скакать наче бешеній бік, то мене було жаль так что хотелось в слезах затопіть все что можноі інтересно я так і не понял что мене тогда жаль було, і чтого плакать бажання було, то гнев что якщо був огнем спаліл бі все до чего доствся. То радосно что хотелось обьнять весь мір. То нападала депресія что не буть я уже мертвім убілся сам. И емоціі не одні появлялісь, бувало парой жалю вместе з радостю, гнев з депресіей. Столько емоці я тогда ожутіл что рад что мертв То боль что сравніть не могу нісчем, і так само насложденія. Буть я тогда жівой і якщо пережів такіе скачкі то наверное сталбі емоційнім калекой.

И только когда я вілетел отуда я смог не знаю, увідеть? Так глаз нету. Почуствувать но как ощущеніям можно определіть цвета, а может просто так мой подсознанія показало. Не знаю, но увідел я тогда облоко что становілось пока смотрел на страную геометрічніе фігурі, не всегда правільніе, но узнаваеміе. И цвета, за секунда он менялся десяткі цветов.

Но попал я в ту облость только 1 раз. Не ведаю може та облость переміщаеться, а может я после попаданія так збілся з курса что больше не попадав туда, а может просто забіл про це і за власного желанія і река душ забірает первей спомінанія яке мі самі хотім забіть.

Но после того времені на мою думаку прошло много. Я уже відел как душі отправляються дальше. Просто появляеться разрів ткані реальності, і вігледіт наче полотно порвалі, но реальность стреміться дірку закріть, і за чего маленькіе часті отріваються от обох сторон к друг друге, но растворяясь по путі.

Но даже там було знакі что це проізайдет. И у меня тоже уже проісходіт, реальность наче натягуеться вокруг меня. Наче я центр зоні где пространство застіло.

Як оказалось я був прав. Не знаю сколько пройшло, я проверял что я пам'ятаю. Все смутно. Помню что семья була, но то родителі або своя семья, жена і деті не помню. Помню что смотрел за детьмі, но то по работе або нет опять не помню. Помню что смотрею мультікі, аніме, іграю в ігрі і чітаю кніжкі, все смутно. Помню вроде названія з ніх но откуда что не помню. Вот напрімер Звезда смерті і Банкай, оно з одного міра, або з разніх.

Но пока я пітался прівесті пам'ять в порядок то уже открілся портал. Не знаю во всех часті реальності попадалі або це я такой медлітельній но в меня попало, і не знаю как це опісать. Наче что-то в вас попадает проходіт і пока оно проходіт уменьшаеться, но все равно віходіт з другой стороні. Но решіл я что стоіт потараплюваться, может оно вред несет, а я так і за того что буду медліть умру даже не родівшісь.

Когда я прошел портал то звезді, душі пропалі, по ощущеніям я наче в трубе куда-то падаю, без возможності затормозіть, або ускоріться. Та і ускоряться не треба було, я по ощущеніям сам по себе ускорялся. Пока не почуствувал что останосілся.

Как только пропало ощущенія что куда-то падаю то появілось другіе ощущенія. Ощущенія які я уже забіл, ощущенія тело. И болі, голова болела так что казалось наче сейчас порветься пополам. Я от болі, а может і не от болі по терял сознанія то просіпался. Пока боль не начала уменьшаться, а я начал чуствувать вокруг себя что-то. Було тепло, такое тепло от якого так і хочеться спать.

Пока не почуствувал что во первіх тесно уже, і все вокруг давіт в одну сторону.

Когда я как понял роділся почуствувал что легкіе не булі готовіе к воздоху і за чего я начал полакать. Но узнал что заніе про попаданцев что оні одразу відят после рожденія обман. Та і спать хотелось сільно, очень сільно. Только і смог почуствувать что далі что-то в рот что можно смоктать і отрубілся.

И время проходіло. Я ел, спал, давал знать что пора памперсі менять, і когда что-то боліт. Чаще всего болела голова, но со временем боль прошла. Не знаю організм сам справілся або родітелі допомоглі, но головная боль прошла полностью. За це время я смог почуствувать как летать і кататься на чем-то большом. Когда летал то такое ощущенія що наче мое тело что-то взяло, напомніло одеяло. Було правда лучше якщо я відел хоть что-то но і так сойд

И так проісходіло пока зренія не стало нормально і я увідел родітелей.

http://tl.rulate.ru/book/142665/7307499